Мета Фестивалю об’єднати талановитих юнкорів шкільної преси, членів дитячих редакцій, теле- та радіостудій, які упродовж останнього року здобули призові місця (І-ІІІ особисте або командне місце) у конкурсах, фестивалях всеукраїнського, обласного рівнів, переможці Всеукраїнського заочного конкурсу юних журналістів, котрий проводить МДЦ «Артек» 

На виконання Закону України «Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років»,  ознаменування 70-ї річниці визволення України від фашистських загарбників, 70-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років, підтримку ініціатив Президента України щодо всенародного вшанування та увічнення героїчного подвигу Захисників Вітчизни, згідно рішення про проведення в 2013-2015 роках Всеукраїнської Вахти Пам’яті «Пишаємося Великою Перемогою!», яка є продовженням Всеукраїнської естафети пам’яті, з метою вдосконалення системи патріотичного виховання молоді, формування у неї громадянської свідомості і національної гідності, управління молоді та спорту Київської облдержадміністрації спільно з КЗ КОР «Київський обласний молодіжний центр», Київською обласною організацією Ветеранів України, Київською обласною організацією Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), Київською обласною громадською організацією «Закінчимо війну» та групою «Пошук» при Білоцерківській міській громадській організації Українська спілка ветеранів Афганістану провели історико-пошукову експедицію «Шляхами героїв», на території Тетіївського району в урочищі Турський ліс.  В експедиції взяли участь близько 100 юнаків та дівчат з різних куточків області: Кошівський історико-пошуковий клуб «Нащадки перемоги» (Тетіївський р-н), студенти Тетіївського ПТУ №8, члени Бориспільського міського осередку ВГО «Громадський рух «За майбутнє», Ходорівський історико-пошуковий гурток «Пошуковець» (Миронівський р-н), Обухівська міська МГО «Військово-патріотичний клуб Миротворець», Калитянськкий військово-патрітичний клуб «Прикордонник» (Броварський р-н), Білоцерківський кадетський клас гімназії №2, Ставівський військово-патріотичний клуб «Патріот» (Кагарлицький р-н), юні журналісти інформаційно-творчого агентства ЮН-ПРЕС Київського Палацу дітей та юнацтва. Під час експедиції учасники мали змогу пройти навчання з основ медико-санітарної підготовки, виживання в екстремальних умовах, а також навчитися вмінням користуватися спеціальним пошуковим обладнанням. Основною метою заходу було проведення археологічних розкопок та пошук загиблих бійців Радянської Армії, адже війна вважається закінченою тоді, коли знайдено й поховано останнього загиблого бійця.

Учасники експедиції взяли участь у концерті-реквіємі, підготовленому разом із воїнами-афганцями, членами ансамблю військово-патріотичної пісні «Перевал» (м. Ірпінь), а також підготували і провели  траурний мітинг «Пам'ять – це ми» в селі Кошів, встановивши пам’ятний знак Герою Радянського Союзу Бондарю Антон Пилиповичу і зірку, зроблену з металу, знайденого на місцях боїв. Можливо, саме з цього й починається Батьківщина і патріотизм – із збереження пам’яті.

 Наталя Плохотнюк

НАША ІСТОРІЯ БУДЕ ЖИТИ, ЧИ ЗАГИНЕ РАЗОМ З ОСТАННІМ СОЛДАТОМ?

70 років тому на підступах до Києва точилися жорстокі бої. Столицю обороняли люди і ДОТи. Сьогодні вони мовчать, а тоді говорили вогнем.

21 вересня поблизу 179-го ДОТу Київського укріпленого району відбувся захід, присвячений пам’яті бійців і командирів Червоної Армії, які полягли в Київському котлі, обороняючи столицю навесні-восени 1941-го. Кілька сотень учнів київських шкіл могли побачити на власні очі, як оборонялися підходи до столиці, де проходила перша лінія оборони Києва.

ДОТи – це залізобетонні фортифікаційні споруди для прикриття від артилерійського вогню. З них складалася система укріплень певного оборонного району. Київський укріплений район, споруджений на початку 30-х років минулого століття, у 1941 році обороняв столицю 72 дні і не давав німецьким військам прорватися до міста. Перша лінія оборони проходила від Дніпра по річці Ірпінь до Білогородки і далі — через населені пункти Юрівку, Тарасівку, Віту-Поштову, Чабани, Лісники, Круглик, Голосієво, Мриги; друга лінія проходила від Дніпра в районі Вишгорода в напрямку на Пущу-Водицю; третя пролягала безпосередньо околицями міста. Всього навколо Києва було близько 250 ДОТів. Більшість з них була зруйнована окупантами чи за наказом радянського командування, коли Червона Армія відступала. Завдяки небайдужим людям, активістам фортифікаторам, пошуковцям, історикам ДОТи продовжують жити. Один з них – ДОТ № 179 на околиці с. Віта-Поштова. Зусиллями МАДФ «Цитадель» з 22 червня цього року – ДОТ-музей, який дає унікальну можливість зробити екскурс в історію. А звуки пострілів на бекграунді роблять події минулого реалістичнішими: «Війна ближче ніж ми думаємо».

Відомо, що під час розчистки цього ДОТу, в якій брали участь і майбутні журналісти ІТА «ЮН-ПРЕС», було знайдено останки радянського солдата. На жаль, жодних документів при ньому не знайшли.

Скажу чесно, враження від екскурсії неймовірні. Разом з екскурсоводом, одягненим у форму бійця Червоної Армії, ми спускаємося в ДОТ. Ти відчуваєш запах пороху і плісняви, чуєш звук вентиляційної системи, звуки бою, крики і стогін поранених бійців, команди офіцерів, бачиш цегляні стіни, подовбані кулями, - мурашки йдуть по тілу…. Тут воювали і гинули наші ровесники – захисники Києва. Вузькі і низькі коридори, круті повороти. Глибина 9 метрів під землю та 227 метрів підземних тунелів самі собою справляють враження. А військові реконструктори, які взяли участь у бойових діях, перенесли нас у важкий, кривавий 1941 рік.

- У кожного свої причини бути тут, – говорить Євгеній Шупик, студент КНІ ім. Т.Г.Шевченка, член Міжнародної Асоціації Дослідників Фортифікації «Цитадель», - моя, щоб дізнатися правду про Велику Вітчизняну війну, тому що різні книжки пишуть різне (в радянських правда одна, в сучасних – інша), а коли ти заходиш в ДОТ, знаходиш останки бійця, коли ти відновлюєш картину бою, ти відчуваєш цю правду в собі до мурашок по тілу. Напевно, за цими відчуттями я йду, я цього

потребую, тому, що я в боргу перед тими, хто загинув у тій війні. В Асоціації «Цитадель» я вже 4 роки».

Поруч із ДОТом - виставка вогнепальної зброї, знайденої в околицях Києва на місцях кривавих боїв. Всі бажаючі могли ознайомитися та сфотографуватися зі зброєю часів Великої Вітчизняної війни. «Це батальйонний міномет, це автоматична зброя, а це гвинтівка Мосіна – головна зброя наших радянських військ,- розповідає й показує Віталій Анатолійович, викладач Військового інституту Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка, - я потомствений військовий, дослужився до полковника, зараз викладаю. Цікавлюся я цим, бо хтось із цим автоматом воював, загинув, а зброя залишилася. Стільки років пройшло, а вона й досі працює. Також це хороший спосіб виховувати в дітях та дорослих любов до Батьківщини не лише словами, а ще й наочно, показуючи і дозоляючи доторкнутися до історії».

Цікаво, що лінія оборони Києва, тобто розташування ДОТів, дуже нагадує лінію оборони, яку ще тисячу років тому побудували наші предки. Наприклад, ДОТ №179 знаходиться в самому центрі невеликого Городища XI століття – Звенигород (прикордонний пост Київської Русі). Саме тут колись проходив Вітянсько – Бобринський Змійовий вал. Історія повторюється. Історія йде по спіралі. Київ знову й знову захищають.

«Не слід забувати тих, хто поклав життя за те, щоб у нас було майбутнє». Саме ця думка з’явилася в моїй голові після побаченого, і від себе я можу лише додати: яким би не було наше сучасне життя, що б нам не принесло майбутнє – ніколи не забувайте своє минуле, бо це наша історія, наша культура, наше ВСЕ.

 Анастасія Саган

«УКРАЇНА КРОКУЄ СВІТОМ!»

      Тихе й привітне містечко Жалєц, обтягнуте низкою альпійських гір, прислухається до тремкої мелодії 64 струн бандури. То славне українсько-словенське товариство вітають талановиті учасники І фестивалю української культури у Словенії «Берегиня».

В країні мальовничої природи й чудового настрою зібралися як зовсім юні танцюристи, співаки, так і визнані поети-піснярі, музиканти, виконавці, майстри неповторних українських вишиванок, щоб разом розкривати глибину й велич рідної культури.

Стартує фестиваль в самому центрі містечка під лункі переспіви й запальні танки львівського танцювального колективу «Полуничка». Гостей та учасників вітають гості й організатори, меценати й представники міської адміністрації. Заступник мера міста Марко Лазнік ділиться: «Жалєц пишається тим, що став відправною точкою для співдружності двох багатих колоритних культур – української та словенської. Сьогодні відкриття не тільки фестивалю, але й самої України для словенців».

…На центральному майдані людно. На дзвіниці вибиває сьому вечора. Яскравіють поміж звичних кофтинок українські вишиванки і пісня лине українська. Для когось – це перший день фестивалю, а для когось – відкриття невідомої досі, але такої захоплюючої культури.

Лора, гість свята, словенка: «Жодного разу не була в Україні, але після побаченого щойно хочеться познайомитися ближче з таким чудовим талановитим народом. Обов’язково відвідаю! Принаймні, пісень українських пошукаю в Інтернеті вже сьогодні».

Юлія Скоробогач

      Місто Жалєц, що у Словенії, з 20 по 22 вересня приймає гостей І фестивалю української культури «Берегиня». У ці святкові дні маленьке містечко зустрічає делегатів з трьох країн: України, Хорватії та Угорщини. Всіх їх об’єднало лише одне: неповторна українська культура.

Метою фестивалю є встановлення творчих контактів між українською та словенською культурами, зміцнюючи тим самим міжнародне співробітництво між двома країнами. Саме на цьому фестивалі зібралося справжнє суцвіття українського етносу: танцювальні колективи, піснярі, бандуристи, поети та просто талановиті нащадки давнього козацького роду. 

Багато хто вже встиг продемонструвати свої можливості на відкритті: свої танцювальні номери представив львівський дитячий колектив «Полуничка», заспівала юна Аріанна та вже більш досвідчені й відомі в Україні співаки: Остап Стахів, Леся Горлицька та Леся Любарська. Гості зі Львову привезли також на фестиваль один із найдорожчих подарунків – щиру українську пісню «Берегиня», що стала гімном цього фестивалю. 

Але це ще не всі сюрпризи фестивалю: була презентована виставка унікальних українських Борщівських вишиванок. Навіть тутешня діаспора українців представила власні витвори декоративного мистецтва. На закінчення першого фестивального дня юнкори взяли коментарі у словенців, які висловили щире захоплення побаченим з нетерпінням чекатимуть недільного гала-концерту. 

Валерія Котенко, Марія Пивовар

Інформаційно-творче агентство «ЮН-ПРЕС» м. Київ

***

 «ЧЕРВОНЕ – ТО ЛЮБОВ, А ЧОРНЕ – ТО ЖУРБА…»

       За багато тисяч кілометрів від України фестиваль познайомив між собою людей, які не просто люблять Батьківщину, а й несуть цю любов іншим. У творчості, у праці, у захопленнях. Коли ми побачили виставку унікальних Борщівських вишиванок, то не могли не познайомитись з їх «берегинею», приватним колекціонером Вірою Матковською. Саме ця жінка відтворює історію у кольорах: збирає вишиванки за автентичною Борщівською технікою вишивки.

- Чому саме вишиванки, а не рушники, наприклад?

- В мене є все: вишиванки, рушники, сорочки, обгортки, фартухи, черевики, лише, на превеликий жаль, головні убори не збереглися.

-  Скільки років збираєте колекцію?

-  Відразу, як приїхала в Борщів, з 1989 року.  На щастя, мала таку можливість.

-  Яка вишиванка є найціннішою в Вашій колекції?

-  Яким «мірилом» можна виміряти ціну сорочки? Чи вага, чи ціна? Її не можна оцінити, вона  кожна по-своєму дуже цінна, бо вишивалася руками, а не штампувалася машинкою. Раніше жінки самі вишивали собі сорочку й сором було одягнути однакові в церкву, чи на весілля, чи десь на забави. Люди творили, тому немає двох подібних, подивіться – є тільки якісь подібні елементи, але однакової такої ви не знайдете.

- А власноруч вишиту сорочку маєте?

-  Ой, ні. Давно вишивали, коли ще були малими дітьми, звичайним «хрестиком». А тепер після борщівських майстринь вже й не візьмуся за вишивку.

-  Чи не задумувалися створити Музей вишиванки?

-  Звичайно, й не раз. Але то дуже непроста справа, потребує багато сил і коштів. Наразі можу лише показувати колекцію на виставках, фестивалях. Хочу познайомити людей з тою вишивкою, показати красу такої незвичайної техніки. Я випустила книгу, присвячену вишиванці, й здійснила ще одну мрію: стала ідейним натхненником славного фестивалю в місті Борщеві. З легкої руки та щирого піклування організаторів він користується популярністю серед українців й не тільки, а це означає, що жити нашим звичаям й квітнути барвами вишиванкам!

       Дякуємо пані Вірі за розмову, вітаємо з присвоєнням їй звання «Почесного громадянина міста». Йдемо далі, розмірковуючи над почутим. Й хоч на рукавах наших сорочок лейбли замість вишивки – крокуємо гордо, бо нам є чим пишатися. Ми – українці!...

 Роман Свирид, Євген Шишлак, «ЮН-ПРЕС» м. Київ

НАЙБІЛЬШЕ НАТХНЕННЯ – ТО Є РІДНА ЗЕМЛЯ

         Пан Іван Кушнір – один із гостей фестивалю української культури у Словенії. Він – автор гімну, крім того талановитий поет і просто цікавий співрозмовник. Уроженець Тернопільської області, він знаходить своє натхнення у рідній землі.

         За професією Іван – лікар. Але бажання писати виникло на багато раніше, аніж бажання допомагати людям: «Я родом з села Крегульці – батьківщини славетного поета Богдана Лепкого – розповідає Іван. – Він автор величних поезій, знаний у всьому світі. Його творчість була довгий час заборонена, але нею просякнута вся наша земля. Саме його рядки стали епіграфом для моєї першої  збірки:

«Колисав мою колиску

Вітер рідного Поділля

І зливав на сонні вії

Степового запах зілля…»

         Перебуваючи у Словенії  пан Іван не встигає сумувати за рідним краєм: «Тут зовсім схоже на Україну. Все виглядає дуже по-домашньому. До того ж тут наші ж земляки намагалися відтворити частинку рідної землі. І люди такі ж привітні. Тому я зовсім не бачу великої різниці між Словенією та Україною. Хіба що перша більш цивілізована, але все це приходить з часом. Я думаю що ми, українці мусимо брати зі всіх країн найкраще і створювати свою власну країну.»

         Поет написав слова гімну для фестивалю «БЕРЕГИНЯ» й це перший досвід у подібному амплуа,  але висловлює надію, що не в останній. «Мені дісно хотілося б бути одним з організаторів фестивалю вже словенської культури в Україні. А за господаря  я б хотів бачити місто Львів, адже саме це місто є осередком української культури у наші дні. Воно – своєрідний центр Західної України, а більшість переселенців до Словенії походять саме звідти.»

         Автор гімну фестивалю – справжній патріот. Його дуже хвилює той факт, що сьогодні українська молодь мало цікавиться своїм минулим і оригінальною культурою рідної нації. То ж на останок бажає нам:

«Творити, любити рідну землю, оберігати її традиції та образи. І завжди пам’ятати, що ми є українці».

Валерія Котенко

«ЮН-ПРЕС», м.Київ 

ПОДОРОЖ У МАЛЕНЬКЕ ЩАСТЯ

Сербія… Невелика країна з людьми, які мають велике серце. Сказати, що у той тиждень я була щаслива, це нічого не сказати. Усе було більше, ніж чудово. У перший же день нас гостинно зустріли та провели екскурсію столицею. Белград дуже гарне місто. Прекрасна архітектура та цікаві люди. Ніхто нікуди не поспішає, а, здається, насолоджується кожним моментом. Милі літні люди, які спокійно сидять у затишних ресторанчиках та смакують вранішню каву за дружньою розмовою. У нас такого не зустрінеш. Усі поспішають, заклопотанні своїми справами, нема коли зупинитися, роззирнутися навкруги і побачити наскільки цей світ може бути величним і прекрасним.

   Я провела ці сонячні дні в оточенні чудових людей. Вони добрі, щирі, веселі, і різні мови не стали перешкодою нашому спілкуванню. В нас було чого одне в одного повчитися. Ми співали і танцювали, вчили одно одного рідній мові, розмовляли про книги та музику, про погляди на життя та майбутнє. У кожного з них є ціль, є мета та своя мрія; і Белградський Центр талантів допомагає їм розвиватися та обирати свій життєвий шлях. За невеликий проміжок часу я багато з ким зблизилась, дехто мені пообіцяв відвідати Україну наступного року. А найголовніше, що ми  не втрачаємо зв'язок, а продовжуємо спілкуватися у соціальних мережах.

Дякую життю, за нагоду, яка мені випала  - познайомитися з цими чудовими людьми та провести час у цій чудовій країні. 

 Марія Пивовар

Київський Палац дітей і юнацтва 

Київ, Україна

***

ЛІТНЯ ПРИГОДА

Цієї весни у Київському палаці дітей та юнацтва відбувся фестиваль «Прес-весна на Дніпрових схилах». Я була волонтером делегації із Сербії і, варто сказати, досвід спілкування з ними був фантастичним! Я не очікувала так швидко порозумітися з сербами, бо це був мій перший досвід спілкування з іноземцями. За три дні я встигла їм показати лише частинку Києва,сподіваюся, вони запам’ятали цю подорож надовго. А я надовго запам’ятала їх.

Я була дуже приємно здивована, коли Нікола Срзентіч, керівник делегації, запросив мене в гості у Сербію. Дивно чути таке у перший день знайомства. Та в глибині душі я дуже зраділа і все літо вимріювала цю довгоочікувану подорож закордон.

Переліт дався нам не дуже легко, ми не мали можливості відпочити всю ніч, тож приїзд до Белграду був не тільки радісним, а й неоднозначним, бо дуже хотілося спати. Але нам приготована екскурсія Белградом! Готові? Рушаємо!

Насправді столиця Сербії не надто  вже схоже на нашу столицю. Белград виглядає набагато старовиннішим, але архітектура скромніша, ніж у нас, як справжня киянка порівнюю усі міста з Києвом). Хоча багато сербів кажуть, що це дуже модернізоване місто. Мабуть, Сербія багата на різнобарвну старовинну архітектуру.

Та ми, українці, а точніш українки, зупиняємося не в Белграді, а прямуємо до Радалю. Радаль – сербське селище, розташоване близько від кордону Сербії та Боснії  і Герцоговини. Саме туди нас і запросили у чудову Літню школу. Їдучи до Радалю, ми помітили, що в автобусі панувала тиша… Усе вказувало на те, що ми їхали не з бунтівною молоддю. Перше враження завжди оманливе, подумала тоді я.

Нарешті ми в Радалі! А тут є усе: і свіже повітря, і лікувальні води, і приємна компанія! Хотілось особливо відзначили дітей, які були з нами! Вони різного віку, від 12 до 20 років, але усі дуже дружелюбно поставилися до нас, гостей. Виявляється, ми перші інтуристи в таборі. По декілька разів на день кожен міг підійти і поцікавитись чи добре ми проводимо тут час, чи все добре.  Я дуже звикла до щохвилинного спілкування і гулу. Так, гулу! Вони не такі тихі, як здавалося на перший погляд, а дуже жваві і спортивні. Зранку ми розважалися на озері. Щовечора ми грали у спортивні ігри: волейбол, бадмінтон, дартс… 

У Літній школі крім розваг для нас проводились уроки фотографії, англійської мови та бізнесу, проходили і тестування.  Особисто мені дуже запамятався тест з математики. Нічого особливого, звичайний тест на логіку. Математику влітку раніше я сприймала,  як ложка дьогтю у бочку меду. Та з допомогою мого друга-серба, який перекладав мені увесь тест з надлюдськими зусиллями, я зрозуміла, що можна робити розвагу з усього на світі. У сербів варто повчитися простоті й розважливості.

А программу «Photoshop», якого нас навчали під час фотоуроків, відкрив мені очі на комп'ютерні дива. Раніше я не уявляла, що фотографія – складне та різнобарвне мистецтво. А фотограф – художник без барв. Його фотоапарат –  вірна зброя. Правда, захоплює…

Пора прощатися…та я не хочу сумувати, я дуже рада цьому новому досвіду, рада була познайомитися  з цікавими і добрими людьми. А сузір’я «Велика Ведмедиця», яка розташована на нічному небі не під тим градусом, що в Україні,  нагадала мені про те, що всі ми різні та живемо на одній планеті. Так, не всі чудові люди живуть з тобою в одному місті. Ми на прощання подарували сербам сувеніри з України, різні магніти,листівки. На листівках я писала їм слова вдячності та свої емоції від перебування з ними в Сербії. Веселий і сумний водночас вечір.

Ще раз хочеться підкреслити ту дружню та веселу  атмосферу,яка панувала у таборі. Ми, українці, дуже вдячні за теплий прийом. Чекаємо на гостей із Сербії в Україні!

Аліна Поліщук

Київський Палац дітей та юнацтва

Київ, Україна

   Директор центру прийшла на відкритий діалог із шкільною молоддю, щоб безпосередньо від старшокласників дізнатись, які питання хвилюють майбутніх абітурієнтів та яких проблем, вже сьогодні, можна уникнути, поширивши достовірну інформацію серед майбутніх випускників.

Юні представники шкільної преси м. Києва, вихованці агентства «ЮН-ПРЕС» та лідери учнівського самоврядування зібралися, щоб отримати відповіді на питання, які стосуються ЗНО та донести інформацію з достовірного джерела до столичних школярів. Зустріч була демократичною та конструктивною. Питання, які ставили діти показували глибоку зацікавленість. Школярі впевнені в доцільності ЗНО, як в одному зі способів боротьби з корупцією в освіті. Гості та учасники прес-конференції ознайомились із результатами останнього опитування фонду "Демократичні ініціативи". 

Протягом прес-конференції Ірина Павлівна з великим задоволенням розвіювала міфи щодо процедури проведення ЗНО, ознайомивши столичних школярів с деталями оцінювання та процедурою атестації, дала декілька порад для підготовки та розповіла про деякі подальші зміни у майбутньому.

Варто зазначити, що діалог проходив в дружній атмосфері. Представники Українського центру якості освіти були раді можливості поспілкуватись з прямою цільовою аудиторією та подякували школярам за відверті запитання та незаангажований погляд.

Детальнішу інформацію ви можете знайти на офіційному сайті Українського центру оцінювання якості освіти: http://testportal.gov.ua/

Олеся Катрич, агентство «ЮН-ПРЕС»

«Виховання не читанням нотацій, а щирими почуттями, почерпнутими з хороших книг» – заклик та основна теза , яка охопила тематику круглого столу, що проходив 2 квітня 2013 року в стінах Київського палацу дітей та юнацтва до Міжнародного дня дитячої книги.
На зустріч зі своїми юними читачами завітали відповідальний секретар Київської організації спілки письменників України, керівник Української асоціації письменників соціально-художньої прози Олександр Бакуменко, доктор юридичних наук, професор, Голова Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі Василь Костицький, завідувач відділом обслуговування учнів 5 – 9 класів Центральної міської дитячої бібліотеки імені Т. Г. Шевченко Саломея Єнгібарян та видатні українські письменники й поети Станіслав Шевченко, Василь Василашко, Вадим Скомаровський. Учасники дискусії мали змогу поспілкуватися з письменниками та дізнатися про стан дитячої літератури, чи мають можливість діти та підлітки друкувати свої творчі доробки та як підтримує держава молоді дарування. Генетична особистість, соціалізація дитини, лібералізм у світі, пошук гармонії та перспективи дитячої літератури - основні питання, до яких звернули увагу присутніх письменники, зачитуючи уривки з власних творів та ділячись думками з присутніми. 
Модератор зустрічі, член української асоціації письменників соціально-художньої прози Сергій Васильович Коловоротний, запрошує всіх творчих і натхненних спробувати силу власного пера у роботі студії літературної студії Палацу «СОЛАР»

«Твій успіх – у бажанні його досягти»

Під таким гаслом відбувся традиційний щорічний березневий Форум представників шкільної преси м. Києва та юних журналістів агентства «ЮН-ПРЕС» у Київському Палаці дітей та юнацтва

З усіх куточків столиці юні ентузіасти журналістики привезли свої творчі доробки (газети, фото, відеопрезентації). Великою командою, чисельністю понад 750 юнкорів, розкривали основні питання теми Форуму: «Медіапроекти: формат сучасних ЗМІ».

Привітали юних газетярів на головній арені прес-секретар Департаменту освіти і науки м. Києва Марія Кравчук, заступник директора Київського Палацу дітей та юнацтва Олена Клименко та керівник інформаційно-творчого агентства «ЮН-ПРЕС» Надія Іллюк. Звичайно, прес-центри районних рад старшокласників запропонували до розгляду присутніх власні медіапроекти, які вони реалізовують у своїх районах. Оригінальності й креативу молодих колег могли б позаздрити досвідчені медійники. Тут були й чудові ідеї проектів, і нестандартні шляхи їх втілення, і, звичайно, небанальна «обгортка» презентацій. Власне, дорослі колеги-професіонали скористалися нагодою і поспілкуватися з учасниками, адже проводили для них тематичні майстер-класи. Серед запрошених гостей були вже досвідчені фахівці: тележурналістка Ольга Герасим’юк, редактор відділу ЗМІ та громадської думки газети «День» Вікторія Скуба, кореспондент Департаменту журналістських проектів телеканалу «1+1» Тарас Білаш, фотограф, викладач Інституту художнього моделювання ім. Сальвадора Далі Сергій Щелкунов.

Традиційно команди районних прес-центрів змагалися за першість. Цього разу у квесті «Журналіст № 1». За легендою, команда мала допомогти головним героям опанувати різноманітні спеціальності професії журналіста. Найвправнішою виявилася команда «Голосієво», почесне ІІ місце посіли Оболонські «живчики» і замкнула трійку лідерів Дарницька «Стріла». Вітаємо переможців!

Фотографи теж мали можливість показати свій хист і майстерність: їх роботи оцінювали глядачі та визначали кращі знімки максимальною кількістю оплесків. Усі переможці отримали подарункові квитки на каток.

Для учасників заходу працювали медіа-атракціони та проводилися індивідуальні консультації.

Організатор заходу – інформаційно-творче агентство «ЮН-ПРЕС», перше на просторах України, яке навчає майбутніх журналістів і допомагає вихованцям реалізувати себе у професії.

Координатор шкільної преси м. Києва

Юлія СКОРОБОГАЧ

  Вітаємо переможців! Бажаємо підтримувати чудову інтелектуальну та творчу форму і не втрачати ентузіазму!

До зустрічі 21 березня 2013 року на Форумі представників шкільної преси м. Києва!

Довідки за адресою: info_mia@ukr.net

ЧЕКАЄМО ВАС В АГЕНТСТВІ «ЮН-ПРЕС»!

ПАЛАЦ ОБ’ЄДНУЄ ТАЛАНТИ!

Координатор шкільної преси м. Києва

Юлія СКОРОБОГАЧ

Інтернет – звичне діло для всіх сучасних людей на планеті.

Інтернет захопив простір з усіх боків. Дізнаємось в лічені секунди будь-яку інформацію, знаходимо дані про ті чи інші заходи, створюємо сторіночки в соціальних мережах… Але чи все ми знаємо по особливості, а саме про небезпеки перебування в соціальних мережах.

Ми запросили експертів, які нам розказати про всі загрози та небезпеки в мережі.

Артур Кочарян, координатор програми «Школи – новатори» найбільше розказав про ризики, наголосив, що головне – не давати жодної інформації по себе, про сім’ю загалом.

Катерина Хливнюк – психолог відділу розвитку наголосила, що будь-яка інформація може спричинити удар по психологічному здоров’ю користувача. Головне, як її сприймати.

Також ми запросила старшого оперуповноваженого управління безпеки з кіберзлочинності Олексія Пащенко, який теж нам розказав про випадки кібератак та все ж дав декілька порад, розказав куди звертатись у випадку ситуації з кіберзлочинами.

Про негативну сторону перебування в соц..мережах можна говорити довго та наводити безліч прикладів, але у всьому є і позитивні сторони. Молодий поет Паша Броський розказав аудиторії, як завдяки саме соціальним мережам знайшов своїх читачів, став популярним та досяг деяких вершин.

Ще ми почули думку школярки Олесі Зенталь, яка на базі Малої академії наук робила дослідження серед своїх друзів, які перебувають в соціальних мережах. Дані нас не здивували, але все ж було цікаво послухати не лише думку досвідчених експертів, а й дізнатись юний погляд на цю проблему.

Також у нас в гостях був керівник анімаційної студії Родіон Шуб, який не на словах, а на справі розказує про небезпеки в Інтернеті та соціальних мережах. Він разом зі своїми гуртківцями створив декілька анімаційних мультфільмів на цю тему.

Саме переглядом цих мультфільмів ми і закінчили нашу зустріч.

керівник молодіжного прес-клубу

Дарина Кобзар-Кравченко